Wikipedysta:Birczanin/brudnopis3

Булганацька група грязьових вулканів – знаходиться на Керченському п-ові. Продукти виверження вулканів – метан, глиняна брекчія з уламками сидериту та інш. порід. Найбільша грязьова сопка Центральне озеро викидає до 100 м³ метану та понад 5000 л грязі за добу. До Г.в.б.г. приурочені поклади бору; брекчії використовують при виготовленні керамзиту, а грязь – у лікувальних цілях.

Павлова, Центральне озеро та ін., що діють постійно, активізуючись узимку. Продукти виверження вулканів – гази (головним чином метан), глиняна брекчія з уламками сидериту та інших порід. Грязьова сопка Центральне озеро (найбільша) викидає до 100мі газу і понад 5 тис. л розрідженої грязі за добу. До Булганацької групи грязьових вулканів приурочені поклади бору; сопкові брекчії використовують при виготовленні керамзиту, розріджену грязь – з лікувальною метою. Найбільш могутній в Булганакській групі - вулкан Андрусова, або, як його ще називають, сопка Андрусова. Кратер цієї сопки досягає в діаметрі 50метрів, але існує там і безліч маленьких сопок. Всі вони постійно вирують, вивергають грязь і газ. А в центрі всієї цієї дихаючої улоговини знаходиться озеро, що постійно міняє свої розміри і контури. Правда, бродити серед грязьових вулканів потрібно акуратно - зазівавшись, модно по коліно піти в грязь. Але не більше того - ніхто з людей в грязьових вулканах ніколи не тонув. ГРЯЗЬОВІ СОПКИ імені академіків Н.І.Андрусова, В.А.Обручева, В.І.Вернадського Три заповідні грязьові сопки на північному сході Керченського півострова названі на честь видатних учених - геологів і географів, що багато років проводили дослідження в Криму. Кожна з сопок має свої особливості. На основному конусі сопки Андрусова розташовуються, немов набряклі нирки, часом до 10-15 грифонів - дочірніх кратерів. Під час виверження 1927 років з сопки вилилося близько 10 тисяч кубічних метрів грязі. Один із великих грязьових вулканів на Керченському півострові. Має форму зрізаного конусу заввишки 7м, у діаметрі до 150м. Складається з уламків сидериту пісковиків, вапняків та інших порід. Схилі порізані ярами і вимоїнами. У центральній частині вулкану – кратер діаметром до 15м, з якого періодично відбувається виверження грязьових мас. За проміжок години між виверженнями вона висихає і розбивається на полігональні окремості. На

відкладами Керченського півострова, пов’язано багато рідкісних мінералів. Із більше двохсот мінеральних видів, відомих в Криму, з десяти вперше були знайдені саме тут, на кримській землі. В їх складі альфа-, бета-, гемакерченіти, камишбуруніти, митридатити, фосфорити…

Грязьові вулкани мають важливе інженерно-геологічне значення. Багато грязьових вулканів є па’ятниками природи, які можна застосувати у туристичній діяльності.

1. ФІЗИКО ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ АР КРИМ, ЗОКРЕМА КЕРЧЕНСЬКОГО ПІВОСТРОВА

Кримська область лежить в межах Кримського півострова. На півночі межує з Херсонською областю, на заході і півдні омивається Чорним морем, на сході – Азовським морем. Утворена область 30 червня 1945 року. Площа становить 27 тис. кмІ. Населення ---2500,5 тис. чоловік. Середня густота населення – 91 чоловік на 1 кмІ. У містах і селищах міського типу проживає 1263,6 тис. (65%), у селах – 678,8 тис. (35%) жителів. Центр – м. Сімферополь. В області – 15 районів, 15 міст, у тому числі одне – республіканське порядкування (Севастополь) та 9 – обласного підпорядкування; 55 селищ міського типу і 967 сільських населених пунктів.

В області проживають представники 110 націй і народностей, у тому числі росіяни – 67,2 %, українці – 26,5 %, інші національності – 6,3 %. Виділяють 5 локальних систем розселення: Сімферопольсько-Севастопольська, Євпаторійська, Керченсько-Феодосійська, Джанкойсько-Красноперекопська і Ялтинсько-Алуштинська (Південнобережна).[2]

Протяжність берегової лінії Кримської області перевищує 1 тис. км. Вона розчленована численними затоками та бухтами, особливо на півночі та сході. Найбільші затоки на узбережжі Чорного моря: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська; на узбережжі Азовського моря – Сиваш, Казантіпська та Арабатська. Сиваш відокремлений від Азовського моря піщаною косою – Арабатською Стрілкою. На сході виступає Керченський півострів, на заході – Тарханкутський півострів. Геологічна будова зумовлена розташуванням території на межі альпійської зони Середземноморського рухливого поясу, до якої належать Кримські гори та південно-східна частина Керченського півострова, і Скіфської плити,

складовою частиною якої є рівнинний Крим. У геоструктурному відношенні Кримські гори являють собою велике антиклінальне підняття, до складу якого входять великі складчастобрилові структури. Головне пасмо Кримських гір складене тріасовим флішем і юрськими конгломератами та вапняками; у Внутрішньому й Зовнішньому пасмах вони перекриті крейдовими і палеогеновими пісковиками, конгломератами, глинами і карбонатними породами; у південно-західній частині Керченського півострова – потужна площа глин майкопської серії олігоцен – міоцену. В геологічній будові осадочного чохла у рівнинному Криму бере участь карбонатно-глиниста товща платформених крейдових, палеогенових і неогенових відкладів.

Поверхня північної і центральної частини Кримської області – низовинна плоска лесова рівнина, на заході ускладнена пологими увалами Тарханкутської височини; на сході – горбогір’я Керченського п-ова з чергуванням подібних вапнякових знижень, грязьових сопок. Гірська частина Кримської області простягається у вигляді дуги завширшки 60км і завдовжки 180км з пд. Зх. На Пн. Сх., від Севастополя до Феодосії. Кримські гори складаються з окремих пасом (Зовнішнє, до 344м; Внутрішнє, до 738м; Головне, г. Роман-Кош, 1545м), для яких характерні круті південні і відносно пологі північні схили. На платоподібних вершинах останнього – яйлах значно поширені карстові форми рельєфу (численні карстові лійки, печери, шахти тощо), схили глибоко розчленовані ущелинами, каньйонами (Великий каньйон Криму, глибина до 320м). Причорноморський схил Головного пасма утворює дуже розчленовану нешироку (від 2 до 12км) прибережну смугу, відому під назвою Південного берега Криму з характерними формами рельєфу (амфітеатроподібні улоговини, гори-останці, численні зсуви, скелі тощо).[1]

Надра Кримської області багаті на корисні копалини. Республіканське значення мають залізні руди (Керченський залізорудний басейн), ропа, діорити і мінеральні солі численних соляних озер степового Криму і Сиваша, різні вапняки, що залягають майже скрізь. Значні поклади буд. матеріалів: цементні мергелі, пиляльні вапняки. Поклади місцевого значення: різноманітні глини, гравій, галька, пісок та піщаники, гіпс, термальні води

2. ГЕОЛОГІЧНІ ОБ’ЄКТИ АР КРИМ

2.1. Грязьові вулкани як об’єкт геотуризму

Грязьовий вулкан (сальза), (рос. грязевой вулкан, сальза, макалуба, анг. mud volcano, air volcano, macaluba, нім. Schlammvulkan m, Salse f) – геологічні утворення над тріщинами в осадових відкладах, що вміщають поклади газу з високим тиском. З ними пов’язане постійне або періодичне виверження грязьових мас, горючих газів тощо. Грязьові вулкани переважно приурочені до регіонів, де у розрізі присутні глинисті породи, галечники, відклади підводних зсувів, глини, піски та неконсолідовані осади, тобто породи, що є характерними для молодих,

наприклад, теригенних відкладів. На поверхні грязьові вулкани виражені у вигляді грязьових конусів, що мають кратери, через які періодично або безперервно викидається газ. Окремі конуси або групи конусів можуть займати територію у десятки км2, а їх висота може сягати 300-400м, хоча, як правило, вона не перевищує перших десятків або кількох метрів. Діаметр основи грязьових вулканів – до 5-6км. Більшість грязьових вулканів, особливо, найбільші з них, утворюються у місцях розвитку антикліналей, тектонічних розривів або діапірових складок. Найчастіше грязьові вулкани виникають над антиклінальними структурами, у верхній частині розрізу яких залягає потужна пачка спресованих глин. У суху погоду глини зневоджуються і розтріскуються. Якщо тріщини досить глибокі, через них починає виділятися газ. У процесі підйому з надр він змішується з глиною і пластовою водою, що призводить до утворення грязі, яка викидається на поверхню. У діяльності грязьових вулканів виділяють 2 стадії: експлозивну (короткочасна з досить сильними виверженнями) і грифонну (більш тривала і більш спокійна в проміжках між виверженнями). Виверження грязьових вулканів супроводжується потужними викидами газів (г.ч. метану та його гомологів), твердих уламків та грязюки, які іноді підіймаються на висоту до декількох км. У грифонну стадію з грязьових вулканів повільно витікає рідкий бруд, іноді густа маса перем’ятої породи - сопкова брекчія. Наявність йоду і брому у водах грязьових вулканів та сірководню в газах надає грязям цілющих властивостей.[11]

Грязьові вулкани в Криму (рис. 2.1.1.) розташовані|схильний| майже тільки|лише| на Керченському півострові.

Рис. 2.1.1. Вигляд кримського грязьового вулкану .

Зовні грязьові вулкани дуже подібні до справжніх, проте відрізняються від них значно меншими розмірами та продуктами виверження. Під час їх виверження викидаються глинисті породи, насичені водою й перетворені на грязь різної текучості. Залежно від причин виникнення грязьові вулкани можна поділити на: 1) пов’язані з виділенням горючих газів; 2) пов’язані